Рашизм - це сучасний імперський нацизм, хвороба російського суспільства

У 2018 році під час засідань Валдайського клубу, відповідаючи на запитання про ядерну доктрину рф, російський президент володимир путін промовив: “Ми як мученики потрапимо до раю, а вони [жителі США і Європи] просто здохнуть, бо не матимуть часу покаятись”.

Згодом путін неодноразово погрожував світовому суспільству ядерною зброєю. Апогеєм цих залякувань стало повномасштабне вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року. Президент рф привів ядерну тріаду у бойову готовність, підтвердивши намір використати ядерну зброю будь-якої миті. Як наслідок світова спільнота опинилась на межі існування.

А що ж російська опозиція за кордоном? Чим вони займаються в такий трагічний час? Російська опозиція опікується становищем мобілізованих окупаційної армії в Україні. Хвилюються про те, щоб не замерзли руки у вбивць українських жінок і дітей. Одним із доказів цьому є повідомлення від 6 грудня 2022. У цей день латвійський регулятор анулював ліцензію російського опозиційного телеканалу “Дождь”. Причиною цього рішення стало те, що ведучий телеканалу висловив свою підтримку  російській армії.

Чи це поодинокий прояв любові російської опозиції до імперського курсу країни? Ні.

Насправді кремлівська верхівка й більшість російської опозиції - це одна цільна й нероздільна система. Тому ліквідація вождя й компроміси з "поміркованими" елітами в росії не змінять ситуацію.

“Якщо проти путіна, то ти за демократичну росію”, - ця поширена думка на Заході є помилковою. Причиною такого бачення є нерозуміння суті росії й того факту, що можна виступати проти окремих персоналій, але підтримувати імперський курс країни.

Щоб це продемонструвати, розглянемо три категорії російської опозиції: журналістів, опозицію за кордоном і всередині самої росії.

Почнемо з представників так званих ліберальних журналістів і проаналізуємо Олексія Вєнєдіктова. Головний редактор Еха Москви нещодавно отримав у Німеччині премію незалежних ЗМІ.

Отже на Заході він розглядається як прихильник демократії й лідер думок демократичного російського суспільства. Чомусь в Європі забувають, що він називає путіна єдиним начальником, має в друзях представників кремлівської адміністрації й головних пропагандистів росії, див. фото 1.

Фото 1. Три пропагандисти й заступниця МЗС росії разом із Вєнєдіктовим після спільного заходу.

Чи можна уявити, щоб антигітлерівська опозиція 40х років минулого сторіччя робила фотографії з Гебельсом чи Штрейхером?

Головна роль Вєнєдіктова в системі управління росії - це створювати за кордоном ілюзію цивілізованої росії та відволікати світове суспільство від детального аналізу її дій.

Перейдемо до російських політичних діячів і почнемо з Михайла Ходорковського. У минулому російський олігарх відбув 10 років у в’язниці за політичними мотивами. Сьогодні він мешкає в Європі і є яскравим представником борців із путіним. У 2020 році Ходорковський дав довге інтерв’ю російській журналістці Альбац. Одне із запитань стосувалось його ставлення до політики росії на Північному Кавказі. І що ж сказав російський ліберал? Виявляється, Північний Кавказ це російська земля, тому що росія її завоювала. А борець проти путіна готовий захищати цю завойовану землю зі зброєю в руках, див. відео 1.

Відео 1. Ходорковський дає інтерв'ю Альбац.

Заяви російського політичного діяча лунають на тлі геноциду, що росія коїла століттями проти народів Кавказу. Яку країну збирається будувати Ходорковський, коли впаде влада путіна?

Інший видатний російський діяч - це Олексій Навальний.  Захід бачить у ньому останню надію на демократичну росію. Навальний відомий через антикорупційні розслідування, і він
нещадно критикує оточення путіна. А яка в нього зовнішня політика? Як він ставиться до своїх сусідів? Після анексії Криму 2014 року він дав інтерв’ю Еху Москви, де промовив сумнозвісну фразу: “Крим - це що  бутерброд з ковбасою, щоб його туди-сюди повертати?”.

Так Навальний відповів на запитання щодо повернення півострова Україні. Вирішення війни на Донбасі Навальний вбачав в імплементації Мінських домовленостей, а не виведенні російських військ з території України. На додачу, російський ліберал підтримував війну в Грузії 2008 року й називав її жителів гризунами.

Чи можуть вищезгадані політики побудувати нову демократичну росію? Які це ліберали, що вважають всі здобутки імперії законними?

З наведенних фактів можна зробити висновок, що путін не є причиною війни й авторитарної системи. Він є лише наслідком хвороби суспільства, яке марить імперськістю й величчю.

Як же так сталось? Щоб розібратись у цьому, потрібно зрозуміти суть росії. Початком росії є Московія - частина Золотої Орди, яка відокремилась у державне утворення в кінці 15 століття. Московія прийняла на своїй території систему управління Золотої Орди. Це було агресивне державне утворення, метою якого було розширення й розорення сусідніх держав. Назва “Росія” або “Російська імперія” з’являється тільки 1721 року, коли Петро I оголосив територію Московії імперією. Варто зазначити, що назву держави Петро I обрав не просто так. Така назва мала дати право Московії зазіхати на землі слов’янських держав, зокрема територію сьогоднішньої України.
Протягом століть структура управління росії не змінювалась. З економіко-історичним аналізом, що підтверджує цю тезу можна ознайомитись за посиланням.

Ця структура управління колоніальна, із центром-метрополією, що смокче  ресурси своїх колоній. Так сталось і з Україною. Протягом трьохсот років Україна була донором імперії, її головною складовою.

Без України, її мізків та ресурсів імперія орків приречена. Війна 2022 року показує, що Україна більше не буде віддавати Московії своїх найкращих дітей для задоволення імперських хворобливих потреб. А є і буде вільною країною. Тому імперці так скаженіють, відчуваючи кінець своєї метрополії.

Культивування агресії серед російського народу, помножене на безкарність за скоєні злочини проти колоніальних народів, призвело до хвороби суспільства. Сутність такого суспільства описав в своїх роботах російський “філософ” Іван Ільїн. Апологет фашистської й нацистської ідеологій в своїх творах неодноразово виправдовував дії Гітлера й Муссоліні. Ільїн бачить росію тільки як імперію з диктатурою вождя та винятковою роллю церкви й армії. Доля російської імперії –  захищати євразійські простори від багаточисельних ворогів і займатись перевихованням менших народів.

Ось такий “філософ” неодноразово цитується путіним, прем’єром мєдвєдєвим, головою МЗС лавровим, патріархом кирилом і представниками правлячої партії. Більше того, книги Ільїна рекомендували як обов’язкові до прочитання бюрократичному апарату росії. Тому не варто дивуватись, що для путіна не існує українського народу й культури. В ідеології рашизму або імперського нацизму немає місця іншим народам окрім російського. Рашизм –  термін, який використовується низкою вчених, політиків і публіцистів щодо політичної ідеології та соціальної практики російської влади під час правління путіна. Цей термін також використовується для позначення ідеології російського військового експансіонізму.

Постає питання: “Хто з російських лібералів висвітлює проблему фашизації росії та її шовіністичної політики?” Відповідь дуже проста - майже ніхто. Вони розповідають про корупцію як джерело всіх проблем, виставляючи росію цивілізованою країною. Така діяльність вигідна імперцям у Кремлі. Допоки “ліберали” муляють очі на Заході корупцією, путін може використовувати гроші й технології західних країн для підготовки до нової експансії.

Немає в росії достатньої кількості лібералів і тверезих людей для змін в країні. Більшість нації просичена імперськістю (територіальною величчю, завойовництвом, грабунком культури й надбань інших).

Який вихід із ситуації? Вихід один - дезінтеграція росії, її найшвидший розпад, що позбавить рашистів статусу планетарного Гулагу, з конфіскацією небезпечного аргументу - ядерного арсеналу росії (у будь якому стані) і початок підготовки до можливих миротворчих заходів. У 90-х роках минулого століття західні країни повірили в “демократичну росію”, хоча реальних структурних змін із викорення імперіалізму не відбулося. Згадайте війни в Молдові, Грузії та Ічкерії. Росії надали доступ до західних технологій, почали вливати шалені гроші в економіку. А за 10 років путін прийшов до влади й використав надані ресурси для побудови монстра,  готового вбити мільйони. Світове суспільство не має права повторити цю помилку сьогодні.

Єдина дорога до миру, процвітання й демократії в Європі - це розпад, роззброєння й деколонізація росії!